ЗНО!

Всім нам знайоме відчуття страху перед важливим іспитом. То як же з цим страхом боротися, як зробити так щоб він не завадив нам у відповідальний момент? Актуальна тема сьогодення.

Ловіть декілька практичних порад, як подолати стрес під час ЗНО від психолога Світлани Ройз: 

1. Взяти з собою воду (прозора пляшка з водою дозволена правилами).

2. Для відчуття меж і балансу є дуже проста вправа «крило янгола»: поклади праву руку на своє ліве плече, немов обіймаючи. Можна уявити, що це рука друга, когось із батьків або викладача.

3. Подихати певний час так, аби видих був довшим, ніж вдих. Таке дихання допоможе заспокоїтись.

4. Для відчуття стійкості можна покласти руки на живіт і зробити декілька вдихів-видохів.

5. Зроби собі масаж зап'ястя між кісточками, що розділяють четвертий і п'ятий пальці - це зона, яка відповідає за реакцію на стрес, страх, тривогу.

6. Знайди в інтернеті вправи для гімнастики мозку і зроби їх перед початком тестування (наприклад, вправа «Крюки Деннісона»).

7. Пошукай в інтернеті приклади вправ-енергізаторів - вони прості, але дуже дієві і допоможуть зняти фізичну напругу перед самим тестуванням.

8. Приготуй заздалегідь свій «якір уваги» - приший на одяг яскравий ґудзик або одягни браслет. Погляд на цю річ повертатиме тебе у «реальність» під час тестування.

9. Можна постукати по столу, переставити стілець, розкласти ручки, позначити, що це «своє» місце. Відчуття «свого місця» де б не був, дає можливість зосередитись і краще думати.

10. Придумай власну розшифровку абревіатури ЗНО - це знімає тривогу і дає інший сенс:)

Все про наші емоції

Чи замислювалися Ви яке значення у нашому житті відіграють емоції? Чи можливе взагалі наше життя без них? Давайте розглянемо цю тему.

Емоції — психічні стани і процеси в людини та вищих тварин; це відповідні реакції на зовнішні та внутрішні подразники, які проявляються у вигляді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу. Людина не лише сприймає навколишні предмети і явища — у неї формується певне ставлення до них. Спілкування з іншими людьми, природа, твори мистецтва, наука, власна праця — все це викликає у неї різні переживання: любов, радість, повагу, захоплення, горе, гнів, страх. Без емоцій неможлива цілеспрямована діяльність людини. Ще давній філософ Спіноза звернув увагу на те, що емоції "... збільшують або зменшують здатність самого тіла до дії".
  Емоції, зазвичай, поділяються на позитивні і негативні.  Позитивні емоції— позитивна оцінка об'єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо). Вони зумовлюють розширення кровоносних судин, підвищення інтенсивності енергетичного обміну, температури тіла, розумової та фізичної працездатності. Отже, вони спонукають людину до діяльності й досягнення корисного результату. Негативні емоції виникають при дефіциті інформації, невдачах людей. Негативні емоції протилежні позитивним. Проте вони теж стимулюють активність людини, спрямовуючи її на подолання перешкод. Емоції виявляються у вигляді емоційних реакцій, станів або стосунків. Емоції зумовлюють настрій людини. Настрій — це стійкий, досить тривалий емоційний стан. Причини, що зумовили той чи інший настрій, не завжди усвідомлюються.Виникнення  емоцій, насамперед, пов'язане з фізіологічними системами людини. Життя людини без емоцій неможливе. Людина не тільки сприймає навколишній світ, але й впливає на нього. До всіх предметів та явищ у неї є певне ставлення. Читаючи книгу, слухаючи музику, відповідаючи урок або спілкуючись із друзями, люди переживають радість, сум, піднесення, засмученість.Переживання, в яких виявляється ставлення людей до навколишнього світу й до самих себе, називають емоціями.Емоції людини надзвичайно різноманітні й складні, вони можуть бути позитивними (радість, любов, захват, задоволення і т. ін.) і негативними (гнів, страх, жах, огида та ін.). Будь-яка емоція супроводжується активацією нервової системи й появою в крові біологічно активних речовин, що змінюють діяльність внутрішніх органів.Кожну емоцію можуть супроводжувати виразні рухи. За зміною ходи, поставою, а також жестами людини, мімікою, інтонацією, зміною швидкості мовлення можна скласти уявлення про емоційний стан. Спостерігаючи за виразом обличчя, ми не тільки розуміємо, що відчуває інша людина, але й заражаємося її станом: співпереживаємо, співчуваємо, жаліємо. Таким чином, виразні рухи — своєрідний засіб спілкування між людьми.Поява емоційних реакцій пов'язана з роботою великих півкуль і відділів проміжного мозку. Велике значення для формування емоцій мають скроневі й лобні частки кори.Життя людини без емоцій неможливе. Втрата емоцій — це втрата специфічних для людини рис. Нормальне життя повинно бути емоційно насиченим з переважанням позитивних емоції.

Розвиток творчого мислення

Шановні батьки! Кожен з Вас обов’язково задавався питанням: «Чим зайняти дитину в умовах карантину?». Впевнена, що для кожного з Вас важливо щоб дитина провела цей час з користю, тому пропоную Вам декілька цікавих вправ з арт-терапії, які допоможуть зменшити напругу, відволіктися та цікаво провести час разом з Вашою дитиною.

Вправа «Квітка»

Мета: розвивати уяву, дрібну моторику рук, знімати емоційну напругу. Матеріали: папір, кисті, фарби, олівці, фломастери.

Закрий очі і уяви прекрасну квітку. Як вона виглядає? Як вона пахне? Де росте? Що її оточує? А тепер розплющ очі і спробуй зображувати все, що представив. Який настрій у твоєї квітки? Давай придумаємо історію про неї. Примітки: важливо закінчити вправу у позитивному настрої, якщо дитина вигадала сумну історію або у його квітки поганий настрій, то можна запропонувати змінити малюнок або історію так, щоб настрій став хорошим.

Вправа «Маска»

Мета: розвивати уяву, просторове мислення, мову, можливість спробувати нові ролі, відпрацювати хвилюючі ситуації. Матеріали: картон, кольоровий папір, фломастери, дрібні деталі для прикраси маски, резинка для кріплення маски, ножиці.

Давай уявимо, що нас запросили на бал-маскарад. Яку б маску ти одягнув? Давай спробуємо її змайструвати. А тепер давай розіграємо історію, яка могла б статися на балу з цими масками. Примітки: не показуйте дитині зразок - нехай сама придумує маску, Ви можете допомогти тільки з конструкцією. Підбадьорюйте дитину. Включайтеся в гру і програвайте ситуацію в різних варіантах.

Вправа «Долонька»

Мета: визначити поточний стан, виявити потреби. Матеріали: воскова крейда, папір формат А4.

Розмісти на листі свою ліву долоню і обведи її. Розфарбуй зображення так, як ти бачиш зараз свій настрій. Далі ведеться обговорення малюнка. Можна ставити питання: які почуття у тебе викликає малюнок, в якій частині малюнка їх більше, що говорить тобі долонька. Потім можна запропонувати намалювати долоню бажаного настрою і долоні кроків до неї.

З більш старшими дітьми теж можна провести час разом, займаючись творчістю. Пропоную Вам, створити макет Ваших мрій. Для цього вам знадобляться журнали, ножиці, клей та ватман. Суть цієї вправи полягає в тому, щоб створити колаж своїх мрій та побажань на майбутнє. Ви можете зробити загальний колаж, а можете поділитися на команду «дорослих» та «дітей» і після завершення представити їх один одному та обговорити. 

Все залежить від Вашої фантазії, тож вперед!

Соціально-психологічна адаптація першокласників

Продовжуючи тему дитини до навчання в школі поговоримо про адаптаційний період, який проходить кожен першокласник.

Процес адаптації - вузловий момент становлення дитини в якості суб'єкта навчальної діяльності. По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку. По-друге, в ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної згуртованості. Взаємини у шкільному класі виступають могутнім засобом залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для школи.

Адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес.

Процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях:

• - біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);
• - психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності );
• - соціальному (входження до учнівського колективу).

Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов'язаними, в основному з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану соціальної рівноваги при відсутності переживання конфлікту із оточуючими людьми..

Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Соціальна адаптація проходить чотири основних стадії:

• - врівноваження - встановлення рівноваги між групою та особистістю, які проявляють взаємну терпимість до системи вподобань і стереотипів поведінки один одного;
• - псевдоадаптація - поєднання зовнішньої пристосованості до соціальної групи з негативним ставленням до її норм і вимог;
• - пристосування - визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки;
• - уподібнення - психологічна переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації.

Період адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів. У першому класі спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу й навчатись, падіння пізнавального інтересу, що пов'язано саме з труднощами адаптаційного періоду.

Основні проблеми соціалізації молодшого школяра в перші місяці відвідування школи можна позначити як труднощі соціально-психологічної адаптації дитини до вимог навчання в школі. До них належать наступні типи труднощів.

• o Зміна режиму життєдіяльності. Дорослий повинен чітко, зрозуміло розкривати вимоги та доброзичливо контролювати їх виконання, використовуючи переважно схвалення дій дитини.
• o Специфіка відносин з учителем. Учитель займає іншу позицію, ніж вихователь дошкільного закладу. Він оцінює, насамперед, результати діяльності учня, а не його особистість. Дитина ж прагне до схвалення своїх дій з боку дорослого, а при відсутності схвалення вважає, що дорослий його "не любить".
• o Нові вимоги в сім'ї, члени якої починають серйозніше ставитись до дитини, до її діяльності в школі. Зростає обов'язковість у поведінці дитини. У центрі відносин з батьками - результати й процес учіння.
• o Згасання інтересу до школи при появі перших труднощів у навчанні, коли потрібно докласти зусиль, проявити наполегливість, працелюбність. Подальший розвиток позитивної навчальної мотивації залежить від формування навчальної діяльності.

Головним завданням педагогічного колективу є створення умов для успішного проходження адаптаційного періоду школярем.

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

Дуже часто батьки ставлять перед собою наступне питання: в скільки років відправляти дитину у перший клас? 6 чи 7? Є дуже багато різної інформації на цю тему, але важливо враховувати, в першу чергу, особистісні властивості кожної окремої дитини. Тому хочу приділити увагу питанню психологічної готовності дитини до навчання. Дана стаття буде дуже актуальна для батьків майбутніх школярів!

До кінця дошкільного віку дитина добре усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі й часі, Вона вже орієнтується у сімейно-родинних стосунках і вміє будувати їх з дорослими і однолітками: має навички самовладання, вміє підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації, бути непохитною у своїх бажаннях. В якості важливого досягнення в розвитку особистості дитини виступає переважання почуття "Я повинний" над мотивом "Я хочу". До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

Готовність до шкільного навчання - це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття "готовність до школи" визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність до школи - це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші елементи хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

• o мотиваційна (особистісна);
• o інтелектуальна;
• o емоційно-вольова.

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння.

• 1. Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.
• 2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно-особистісне спілкування (за М.І. Лісіною). Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Інтелектуальна готовність також передбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Д.Б.Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

• o вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;
• o вміння орієнтуватися на визначену систему вимог;
• o вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;
• o вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

Ці параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них спирається навчання у першому класі.

      Далі будемо говорити вже про соціально-психологічну адаптацію "першачків".

Пластилінографія

https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=VAafq-wMZJA

Що корисного в іграх?

Ігри є невід'ємною частиною розвитку особистості. Ми пізнаємо цей світ і  вчимося спочатку граючи. А чи закінчується бажання грати, коли ми дорослішаємо? Думаю, що ні. Особливо коли ми починаємо виховувати та навчати вже своїх власних дітей.
Тож пропоную Вам цікаву інформацію щодо ігр всією сім'єю.

М'яка підтримка

   Ігри всією сім'єю позитивно впливають  на самооцінку дитини, за умови, що ви вмієте правильно поводитися з дитиною. Це означає не критикувати дитину, не порівнювати її з іншими гравцями, не квапити. Тоді в неї неодмінно виникне бажання пограти ще. Але якщо ви постійно обсмикуватимете дитину, говоритимете, що вона «ще не доросла», «постійно гальмує», що їй треба «ще в іграшки грати, а не в ігри з дорослими», то такі слова дуже ранять дитину і взагалі відохотять грати.           Підтримуйте, хваліть за винахідливість і ерудицію, уважність і хорошу пам'ять, швидкість реакції і вміння висловлювати свою точку зору. Тим самим ви сприятимете підвищенню дитячої самооцінки. Але ваша підтримка має бути м’якою і ненав’язливою.

Альтернатива телевізору

  Що ви зазвичай робите вдома ввечері? Переглядаєте телевізор або гуляєте інтернетом. А що робить дитина? Теж переглядає телепередачі або грає в комп'ютерні ігри. Такий спосіб життя в наш час дуже поширений. Усе б добре, але тонка ниточка довіри між дорослими і дітьми поступово обривається. Однак якщо раніше це відбувалося років у 15-17, то сьогодні може бути і в 5-6 років.

   Саме сімейне спільне проведення часу має стати доброю традицією, яка подобається всім домашнім. Адже набагато цікавіше пограти з татом, мамою, бабусею і дідусем, братиком і сестричкою, ніж перемикати канали, шукаючи черговий безглуздий мультик. Поступово всі ваші домочадці звикнуть до того, що суботнього вечора у вас відбуваються милі сімейні посиденьки.               

Отже, ще одна користь від спільних ігор – це зміна способу життя вашої сім`ї. 

Учимося програвати

     Відомо, що діти дуже не люблять програвати. Цього не люблять і дорослі, проте вони вже вміють приховувати від оточення свою прикрість. А дитина програвши, може плакати, демонструвати переживання, влаштовуючи істерику, і навіть відмовлятися грати далі.

     Усі дорослі знають, що в житті потрібно вміти програвати. Саме цю фразу ми вимовляємо своїм дітям досить часто. Означає вона те, що треба вміти переживати свою поразку, робити висновки і прагнути наступного разу вже перемогти, стати кращим, досягти своїх цілей. Як і будь-яка інша, ця навичка теж потребує тренування. Тож у домашніх турнірах дитина вчиться того, як треба поводитися в разі програшу.

      Цілеспрямованість і стійкість, уміння пережити невдачу і зміцніти, щоб рухатися далі - це і є той урок, який дістає дитина з найпростіших настільних ігор.

    

Гра за правилами

    Користь спільних сімейних ігор полягає не лише в спілкуванні або «відриві» від телевізора. Існує ще кілька переваг. Наприклад, завдяки грі дитина засвоює вміння діяти за правилами, дотримуватися заздалегідь обумовленого алгоритму. Це допомагає малюкові в реальному житті, адже там на кожному кроці зустрічаються саме такі завдання.

    Крім того, дитина, яка вміє діяти за правилами, рідше ламає рамки поведінки і вдома, і в дитячому садочку. Не даремно рекомендуються батькам грати з дітьми в ігри з правилами. А в домашніх умовах вчитися діяти за правилами дуже добре, тому що є підтримка близьких.

    Цікаві ігри – чудове проведення часу з дітьми.

Закласти традицію сімейних ігор?

Ø    Оберіть ігри, які підійдуть для будь-якого віку і будуть цікаві всім без винятку членам вашої родини.

Ø   Домовтеся про те, якого дня буде організована сімейна гра. Важлива умова при цьому – ніхто не повинен нікуди поспішати.

Ø Намагайтеся створити позитивну атмосферу, стежити, щоб не було конфліктів.

Ø   Не критикуйте того, хто програє.

    Спільні ігри відіграють важливу роль у вихованні дітей. Щасливі спогади з дитинства зберігаються на все життя. Так зароджуються сімейні традиції, які передаються з покоління в покоління, і формуються сімейні цінності.